Чи вбʼє війна Росії верховенство права в Україні та Європі?

Напади Росії на Україну у 2014 та 2022 роках

Через вісім років після того, як Росія незаконно вторглася та окупувала український Кримський півострів у лютому 2014 року, а потім незаконно анексувала його наступного місяця (див. Указ Президента РФ «Про визнання Республіки Крим»  від 17 березня 2014 року, який можна переглянути в Інтернеті з Чехії, Російської Федерації та деяких інших країн), Президент Росії Володимир Путін оголосив на державному телебаченні рано вранці 24 лютого 2022 року, що він збирається розпочати «спеціальну військову операцію». Він заявив, що операція має на меті «захистити людей, які піддавалися знущанням і геноциду … протягом останніх восьми років», «домогтися демілітаризації та денацифікації України», а також «притягнути до суду тих, хто скоїв численні криваві злочини проти мирного населення, в тому числі проти громадян Російської Федерації».

За лічені хвилини після промови Путіна 24 лютого 2022 року російські збройні сили вторглися в Україну з кількох боків, застосувавши військовий маневр «котел» (різновид оперативного руху «кліщі»). Росія атакувала північ України (з білоруської та російської території), схід (з утримуваного проросійськими бойовиками Донецька), південь (з окупованого Росією Криму) та узбережжя від Маріуполя до Одеси (морським десантом з Азовського та Чорного морів), намагаючись розгромити Збройні Сили України. Харків, Сеньківка, Донбас, Київ та багато інших цивільних і військових центрів були уражені балістичними та крилатими ракетами у перший день війни. Того ж дня російські війська спробували захопити київські аеропорти «Антонов» (Гостомель), аеропорт імені Сікорського та «Бориспіль», намагаючись встановити повітряну перевагу та убезпечити шляхи постачання, вклинитися в центр Києва, обезголовити демократично обраний український уряд та встановити на його місці маріонетковий режим, керований Москвою. Президент України Володимир Зеленський відреагував на це негайним введенням воєнного стану (Указ Президента № 64/2022) та згуртуванням збройних сил країни для боротьби з агресором.

Путін, очевидно, розраховував захопити Київ і розпочати панування в Україні протягом 2 днів, що на той час здавалося цілком реалістичним з огляду на величезну оперативну і тактичну перевагу Росії. Центральне розвідувальне управління США прогнозувало, що для падіння Києва знадобиться не більше 4 днів. Росія більш ніж у 28 разів перевищує географічний розмір України. Населення Росії, яке становить 143 мільйони, значно перевищує 43 мільйони населення України, а чисельність її військовослужбовців, які перебувають на дійсній військовій службі, майже втричі перевищує українську. 15 травня 2018 року Путін особисто відкрив міст через Керченську протоку, найдовший в Європі міст довжиною 19 кілометрів, який з’єднує Краснодарський край Росії (важливу інфраструктурну базу для Чорноморського флоту ВМФ Росії) з окупованим Росією Кримом, що забезпечує пряму лінію військового постачання між Росією і Кримом, навіть якщо вона є вразливою до нападу.

Уряд США запропонував евакуювати Зеленського з України 26 лютого, але за повідомленням Посольства України у Великій Британії, Зеленський відповів: «Бій відбувається тут; мені потрібні боєприпаси, а не таксі». Замість того, щоб втекти з України, Зеленський згуртував українські війська для боротьби і терміново звернувся за міжнародною допомогою. Протягом перших тижнів війни все ще здавалося ймовірним, що російські війська захоплять більшу частину або всю берегову лінію України від Азовського моря до Криму і на захід до Одеси, що дозволить їм ізолювати решту України від моря і зрештою окупувати щонайменше дві третини української території, незважаючи на мужню і зухвалу позицію Зеленського. Однак крок за кроком українські війська повною мірою скористалися стратегічними, тактичними і логістичними помилками Путіна і провели серію добре виконаних контрнаступів за підтримки зброї, логістики і порад НАТО, США і ЄС, зруйнувавши плани Путіна щодо швидкої зміни режиму. До кінця листопада 2022 року українські війська відвоювали більшу частину своєї території, якою поступилися російським військам в лютому і березні, і набрали достатньої динаміки, щоб перетворити російську наступальну кампанію на поспішний і безладний відступ з багатьох пунктів на сході України, в тому числі зі стратегічно важливої регіональної столиці – Херсона. Було виявлено чотири місця, де, вочевидь, російські сили катували українців під час окупації Росією цієї території.

Війна Путіна завдає удару в саме серце демократії, прав людини та верховенства права в Україні та в самій Росії

У своїй доповіді від 18 жовтня 2022 року Незалежна міжнародна комісія Ради ООН з прав людини щодо розслідування подій в Україні відзначила вплив вибухових пристроїв у цивільних районах, невибіркові атаки, навмисне розміщення російських військ або техніки в житлових районах, російські збройні напади на цивільних осіб, які втікали, «страти без належного судового розгляду, катування, жорстоке поводження, сексуальне та гендерне насильство, незаконне ув’язнення та тримання під вартою в нелюдських умовах, примусові депортації», а також поранення осіб, які перебувають під захистом відповідно до Женевських конвенцій. 14 жовтня Праміла Паттен, Спеціальний представник Генерального секретаря ООН з питань сексуального насильства в умовах конфлікту, підкреслила, що «коли жінок утримують днями і ґвалтують, коли починають ґвалтувати маленьких хлопчиків і чоловіків, коли ви бачите низку каліцтв статевих органів, коли ви чуєте свідчення жінок про російських солдатів, забезпечених «Віагрою», – це, очевидно, військова стратегія» і «навмисна тактика дегуманізації жертв». Спеціальний представник послалася на понад сотню підтверджених випадків, перевірених ООН з початку війни, і зазначила, що вік жертв сексуального насильства коливається від 4 до 82 років. Немає жодних сумнівів, що мільйони людей в Україні будуть страждати від важкої, довготривалої травми різних поколінь, спричиненої смертю та руйнуванням. 22 листопада 2022 року Управління Верховного комісара ООН у справах біженців зазначило, що кількість біженців, зареєстрованих по всій Європі, досягла 7,9 мільйона українців і що, за оцінками, близько 6,9 мільйона українців були переміщені всередині України, що разом становить трохи більше третини від 43,8 мільйона українців, які страждають від вимушеного переміщення.

Одна справа – провести коротку військову операцію, щоб поставити крапку, вирішити прикордонну суперечку або здійснити так званий «хірургічний удар» по «терористах», і зовсім інша справа, коли агресор свідомо здійснює широкомасштабний, тривалий і систематичний напад на цивільне населення. 8 жовтня 2022 року Путін призначив генерала армії Сергія Суровікіна, сумнозвісного своєю жорстокістю в Афганістані, Чечні та Сирії, командувачем усіх російських військ в Україні. Під командуванням Суровікіна російські війська запустили сотні ракет, які вивели з ладу 60% української цивільної енергетики та електромережі, коли наприкінці листопада погода в Україні стала холоднішою. Російські війська та найманці, схоже, навмисно, наполегливо та систематично чинили найжорстокіші звірства проти українського цивільного населення, очевидно, без жодного страху переслідування з боку російського військового керівництва, що переконливо свідчить про те, що воєнні злочини були спровоковані або, принаймні толерувалися чи ігнорувалися з боку російського ланцюжка командування.

Кампанія Росії зі знищення України та тероризування її населення є нічим іншим, як найбільш кричущим і прямим нападом на міжнародне верховенство права та основоположні права і свободи людини для всього українського народу. Агресія є найсерйознішим порушенням Статуту Організації Об’єднаних Націй, що зводить нанівець головну мету ООН – підтримання міжнародного миру та безпеки. Злочин агресії також порушує Римський статут Міжнародного кримінального суду, який, безвідносно до питань юрисдикції, передбачає кримінальне переслідування будь-кого, незалежно від офіційного рангу чи повноважень, навіть глави держави, хто може нести відповідальність за вчинення або віддання наказу про вчинення агресії, або, у цьому випадку, воєнних злочинів, злочинів проти людяності або геноциду. Ці злочини чітко визначені не лише у Римському статуті, але й у загальному міжнародному праві, а їхня заборона є частиною jus cogens (імперативної норми), що безапеляційно зобов’язує всіх без винятку членів міжнародного співтовариства поставити питання про кримінальну відповідальність Путіна та його оточення. Усе це робить ще більш необхідною повну і всебічну співпрацю України з Прокурором Міжнародного кримінального суду у розслідуванні всіх злочинів, передбачених Римським статутом, незалежно від того, хто і проти кого їх міг вчинити. У своєму виступі на Генеральній Асамблеї ООН 25 вересня 2022 року міністр закордонних справ Чеської Республіки Ян Ліпавський закликав притягнути Путіна до відповідальності Міжнародним кримінальним судом або, за необхідності, спеціальним міжнародним трибуналом за злочин агресії та воєнні злочини. Повторення Липавським цієї пропозиції 6 листопада, схоже, зачепило за живе в Росії, судячи з різкої реакції речниці МЗС РФ Марії Захарової у Telegram: «Почніть з себе. Ірак із залишками Лівії стануть визнанням активного покаяння Заходу. Сербія, до речі, теж. Недоторканні, коли ви плануєте вершити правосуддя над собою?», – у кволій спробі «якщодоїзму¹⁾».

Непродумана «спеціальна військова операція» Путіна атакує не лише верховенство права в Україні, але й верховенство права по всій Російській Федерації. По-перше, Росія суворо обмежила та придушила свободу зібрань, свободу слова та незалежних 3МI, ув’язнивши тисячі протестувальників та журналістів по всій Росії за спротив чи критику війни, і навіть за те, що вони називали так звану «спеціальну військову операцію» Путіна «війною». 20 жовтня 2022 року Комітет ООН з прав людини зазначив, що «були зафіксовані тисячі випадків утисків і переслідувань журналістів, а також десятки вбивств і замахів на вбивство» і що «журналістів також викрадали і піддавали тортурам», при цьому «не було інформації про те, що ці випадки були ефективно розслідувані». Комітет з прав людини зазначив, що «сотні російських журналістів були затримані за репортажі про війну в Україні або протести проти війни» і що «зростаюча кількість журналістів, адвокатів і російських дисидентів стали мішенню, були вбиті або затримані російськими силами». По-друге, «часткова мобілізація» Путіна (тобто примусовий військовий призов) принесла російську війну в Україні в дім до громадян Росії. Кинувши російських призовників – ненавчених, недосвідчених і погано екіпірованих – у бій проти добре навчених і загартованих у боях українських чоловіків і жінок, які продемонстрували величезну рішучість врятувати власні сім’ї, домівки і батьківщину від знищення, Кремль не лише послабив моральний дух власних збройних сил, але й викликав огиду у значної частини російської громадськості. Багато російських громадян, можливо, апатичних або цинічно згодних з воєнною політикою Кремля, раптом виявили, що вони ризикують втратити своїх близьких на фронті в безглуздій війні з Україною. Призов до армії налякав сотні тисяч чоловіків призовного віку, які виїхали з Росії до Туреччини, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Узбекистану, Об’єднаних Арабських Еміратів, Греції, Болгарії, Сербії, Грузії, Швейцарії, Фінляндії, Монголії, Кіпру та багатьох інших країн, щоб уникнути можливої загибелі за справу, яку вони не підтримують. За оцінками Федеральної служби державної статистики Росії (Росстат), кількість росіян, які виїхали з Росії (включаючи туристів і бізнесменів, які, ймовірно, повернуться), досягла 8,5 мільйонів у першій половині 2022 року, що на 25% більше, ніж з січня по червень 2021 року. Війна також прискорила «відтік мізків» і масову втечу капіталу з Росії в Дубай та інші місця. Широкомасштабні протести в Росії змусили Путіна припинити призов до армії 31 жовтня 2022 року. Хоча призов, можливо, був припинений через «помилки», які Путін визнав у телевізійному виступі, довільний спосіб, у який багато російських чоловіків, схоже, були вихоплені і поспіхом відправлені на війну, а також те, що в першу чергу набирали представників етнічних меншин, ризикує послабити впевненість росіян у цілісності їхніх власних державних інститутів, хоча наскільки сильно – залишається відкритим питанням. 4 листопада 2022 року набув чинності новий закон, підписаний Путіним кількома днями раніше, який пропонує ув’язненим, засудженим за вбивство, амністію від покарання, а також зарплату та виплату сім’ї у разі смерті, якщо вони погодяться служити в російських збройних силах. Російські групи найманців, такі як «група Вагнера» Євгенія Пригожина, за повідомленнями пропонують подібну угоду.

Війна Путіна загрожує верховенству права в Європі та світі

Безглузде насильство Путіна загрожує верховенству права за межами України та Росії з кількох причин. Затяжна війна ризикує вийти за межі національних кордонів України та Російської Федерації. Вона впливає на сусідні країни і регіони та підриває безпеку людей навіть далеко від поля бою. Мир, справедливість, універсальні права людини та безпека людини є неподільними в тому сенсі, що наше індивідуальне життя так чи інакше взаємозалежне з життям усіх інших і незалежно від того, де ми живемо. Неподільність людського стану зовсім не є абстрактною, метафізичною чи езотеричною концепцією.

Світовий банк відзначив, що війна перешкоджає постпандемічному відновленню економіки в країнах Європи та Центральної Азії, що розвиваються. У серпні 2022 року ООН підрахувала, що війна збільшила кількість людей по всьому світу, які страждають від гострого голоду, до 47 мільйонів, штовхнула 71 мільйон у крайню бідність і прискорила глобальну енергетичну кризу, яка найсильніше б’є по найбільш вразливих. Так, наче цього було недостатньо, погано завуальовані погрози Путіна застосувати ядерну зброю, у поєднанні з незграбними спробами Кремля поширити неправдиві чутки про те, що Україна планує підірвати брудну бомбу, викликають в уяві кошмарні сценарії удару, ескалації та тотальної ядерної катастрофи і поширюють страх по всій Європі та світі.

Будь-яке почуття самозаспокоєння, яке могло з’явитися в урядів з 2014 року щодо намірів Кремля стосовно України, миттєво випарувалося 24 лютого 2022 року. Уряди багатьох європейських країн, зокрема країн Балтії, висловили побоювання, що їхні країни можуть стати наступними в черзі на російську агресію. Кожен із заморожених конфліктів з небажаним російським втручанням, а саме Придністров’я в Молдові, Нагірний Карабах в Азербайджані, Абхазія в Грузії та Крим, Донецьк і Луганськ в Україні, представляє свою власну чітку середньовічну п’єсу з похмурою мораллю, і попереджає, що «верховенство права», «демократичне врядування», «права людини» та «міжнародний мир і безпека» насправді є дорогоцінними, життєво важливими і конкретними цінностями, вирішальними для сучасного людського життя, а не абстрактними поняттями або безпідставною пропагандою, інспірованою Заходом. Немає нічого абстрактного в агресії, вторгненні, насильстві, звірствах воєнних злочинів, пролитій крові, жертвах зґвалтувань, переміщеному населенні, зламаних кістках, розбитих сім’ях, зруйнованих будинках і травмованих дітях.

Європейський Союз бореться за відновлення міжнародного верховенства права

Вражає, як Європейська Рада 28 лютого, 23 березня, 13 квітня, 23 травня та 21 липня 2022 року ухвалила рішення, якими уповноважила Європейський фонд миру, створений у березні 2021 року, надати летальну оборонну військову допомогу Україні. Станом на середину жовтня 2022 року військова допомога Україні з боку ЄС досягла загального обсягу 3,1 млрд євро. 17 жовтня 2022 року Рада ЄС ухвалила ще одне історичне рішення про створення Місії військової допомоги на території ЄС для підтримки Збройних Сил України у проведенні тренувань та подальшого посилення військового потенціалу України. Ця безпрецедентна військова акція ЄС продовжує відігравати надзвичайно важливу роль у захисті суверенної незалежності України та відстоюванні міжнародного верховенства права.

Не менш важливою, якщо не більш важливою, є важка, але менш помітна робота, яку ЄС неухильно проводить для підтримки, реформування та оновлення інститутів верховенства права в Європі, в тому числі в Україні. Програми ЄС з надання допомоги у сфері верховенства права є унікальними за своєю глибиною, специфічністю, конкретністю, рівнем деталізації та практичністю своїх рекомендацій щодо послідовних інституційних та програмних реформ. Рекомендації ЄС обумовлюють ступінь, до якого країна може асоціюватися, брати участь або стати членом Європейського Союзу – торговельного блоку, який обслуговує близько 446 мільйонів людей і виробляє близько шостої частини світового ВВП. Перспективи отримання величезних переваг від тіснішої асоціації з ЄС можуть сильно мотивувати європейські країни, які не є членами ЄС, запроваджувати стандарти верховенства права ЄС у своєму законодавстві, політиці та практиці.

Майже з моменту проголошення незалежності України від Радянського Союзу в 1991 році ЄС допомагає Україні тісніше асоціюватися з ним, посилюючи участь України в регіональній та глобальній торговельній системі, посилюючи захист прав людини, демократичне врядування, боротьбу з корупцією, а також її здатність визначати власне політичне майбутнє та зовнішню політику, вільну від зовнішнього втручання.

Відносини України з ЄС розвивалися протягом багатьох років нестабільно, оскільки в уряді чергувалися політичні партії з діаметрально протилежними зовнішньополітичними програмами. Леонід Кравчук, перший президент нової незалежної України, займав проєвропейську позицію, але потім поступився владою Леоніду Кучмі, який виступав за відновлення тісніших звʼязків з Росією. Потім президентська влада переходила туди-сюди від проросійського Кучми до його колеги Віктора Януковича, лідера Партії регіонів, який розвернув Україну від Європи до Росії, а з іншого боку – до рішуче проєвропейських лідерів Віктора Ющенка (який очолював партію «Наша Україна»), Петра Порошенка (який очолює партію «Європейська солідарність») та Володимира Зеленського (який очолює партію «Слуга народу»). У червні 1994 року Україна підписала Угоду про партнерство та співробітництво з ЄС, яка набула чинності в березні 1998 року. У травні 2004 року ЄС визнав Україну пріоритетним партнером у рамках своєї Європейської політики сусідства, але тодішній український уряд майже зірвав цей розвиток подій, поки в листопаді 2004 року в Україні не відбулася Помаранчева революція – протест проти корупції режиму Кучми, наступу на свободу преси та кричущих фальсифікацій на виборах, які привели до влади ставленика Путіна Віктора Януковича. У травні 2009 року суперник Януковича, Президент Віктор Ющенко, переміг у другому турі виборів після того, як Верховний Суд визнав недійсною перемогу Януковича у першому турі через достовірні звинувачення у фальсифікації виборів, і приєднав Україну до Ініціативи ЄС «Східне партнерство». Це ще на крок наблизило Україну до ЄС. Повернувшись до влади у листопаді 2013 року, Президент Янукович несподівано відкинув Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом і розвернувся у бік Російської Федерації та Євразійського економічного союзу (до складу якого входять деякі колишні радянські республіки), що стало причиною протестів Євромайдану, які розпочалися 21 листопада 2013 року. Тоді Янукович відмовився підписати Угоду про асоціацію з ЄС / Поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі (УА/ПІВЗВТ), що спричинило Революцію Гідності у лютому 2014 року, яка закінчилася поваленням Януковича (вдруге) і переконала Путіна вторгнутися та окупувати Крим протягом декількох днів. У 2019 році, під час президентства Петра Порошенка, 335 з 450 депутатів Верховної Ради проголосували за внесення змін до Конституції України щодо «набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору». Україна приєдналася до кількох ключових договорів ЄС, отримала безвізовий режим поїздок до Шенгенської зони з червня 2017 року та поглибила співробітництво між Україною та ЄС з метою наближення України до законодавства ЄС. ЄС послідовно підтримує свою співпрацю з Україною значною фінансовою допомогою, яка, за прогнозами, досягне 18 млрд. євро у 2023 році.

28 лютого 2022 року, всього через чотири дні після російського вторгнення, Україна подала офіційну заявку на набуття повноправного членства в ЄС, яку потім оцінила Європейська Комісія. У своєму Висновку від 21 червня 2022 року Європейська Комісія зазначила, що Україна провела успішну децентралізацію, зміцнила незалежність судової влади, створила антикорупційні органи та вдосконалила правову та інституційну базу у сфері прав людини, яка, на думку Комісії, в цілому відповідає європейським та міжнародним стандартам. Вона вважає, що «Україна досягла значного прогресу у досягненні стабільності інститутів, які гарантують демократію, верховенство права, права людини та повагу і захист меншин», що Україна досягла «загалом задовільного рівня імплементації» європейського законодавства і «надала достатні докази своєї відданості цінностям, на яких заснований Європейський Союз». Вона рекомендувала Європейській Раді «надати Україні перспективу членства в Європейському Союзі» та «статус кандидата» за умови виконання низки рекомендацій. 23 червня 2022 року Європейська Рада схвалила Висновок Комісії та надала Україні статус «кандидата» на членство в ЄС.

Чи вбʼє Росія верховенство права в Україні та Європі?

Ні – російська агресивна війна, навіть попри те, що її руйнівні наслідки були серйозно посилені тим, що виглядає як навмисне, широкомасштабне і систематичне заподіяння жорстокості українським цивільним особам, не вб’є верховенство права в Україні або в Європі, і для цього є щонайменше чотири причини.

По-перше, величезні страждання, завдані Росією українцям з усіх верств суспільства, лише зміцнили рішучість України боротися за право визначати своє власне майбутнє, укладати угоди та асоціації, які вона бажає, і процвітати як частина європейської сім’ї народів, вільною від іноземного домінування або внутрішньої диктатури. Українці довели свою готовність ризикувати життям і здоров’ям заради європейських цінностей, включаючи верховенство права.

По-друге, українці послідовно демонструють свою рішучість у боротьбі з підтримуваними Росією спробами відштовхнути Україну від Європи в бік Росії: саме про це свідчать Помаранчева революція, Євромайдан, Революція Гідності та нинішня екзистенційна збройна боротьба.

По-третє, ЄC, HATO та більша частина міжнародного співтовариства в цілому продемонстрували надзвичайну солідарність, засудивши російську агресію та надавши дипломатичну, економічну та моральну підтримку Україні у скрутну годину, тим самим відстоюючи принципи верховенства права на всіх рівнях. Блискуче лідерство Президента Європейської Комісії Урсули фон дер Ляєн та її команди, спрямоване на надання потужної, глибоко гуманної, своєчасної та цілеспрямованої допомоги Україні, виявилося ключовим у цьому відношенні, і його значення неможливо переоцінити.

Нарешті, побоювання, що прискорене надання Україні статусу кандидата на членство в ЄС якимось чином послаблює верховенство права в усьому ЄС, оскільки українським державним адміністративним інституціям і судовій реформі ще належить пройти певний шлях, перш ніж вони відповідатимуть стандартам ЄС, є недоречними. Безумовно, Україні, яка має довге радянське минуле, знадобиться час і зусилля, щоб навчитися і практикувати справді вільне і демократичне врядування, повне дотримання прав людини і верховенство права в усіх інститутах влади і в громадянському суспільстві, але ЄС не може з чистою совістю ігнорувати законні прагнення України поліпшити життя свого народу, особливо в годину найбільшої потреби. ЄС повинен поділитися з Україною своїми цінностями та передовим досвідом Просвітництва, замість того, щоб залишити Україну на поталу деформованим та викривленим спробам Кремля поводитися з нею як з неповноцінною васальною державою.

Зрештою, життєздатність верховенства права в Україні, Європі, а також в Росії чи будь-де у світі, може витримати навіть насильницький натиск там, де люди готові боротися за інститути та практику верховенства права, іноді з великим ризиком для себе. Якщо всі волелюбні країни будуть підтримувати одна одну повним і глибоким співробітництвом для просування миру, демократії, прав людини та верховенства права на всіх рівнях, як це робить ЄС з Україною протягом десятиліть, верховенство права, демократія та права людини будуть постійно зміцнюватися і давати людям все більше можливостей процвітати в умовах миру, безпеки та людської гідності.