This article belongs to the debate » Ukraine, the European Union and the Rule of Law
19 December 2022

Чи вбʼє війна Росії верховенство права в Україні та Європі?

Напади Росії на Україну у 2014 та 2022 роках

Через вісім років після того, як Росія незаконно вторглася та окупувала український Кримський півострів у лютому 2014 року, а потім незаконно анексувала його наступного місяця (див. Указ Президента РФ «Про визнання Республіки Крим»  від 17 березня 2014 року, який можна переглянути в Інтернеті з Чехії, Російської Федерації та деяких інших країн), Президент Росії Володимир Путін оголосив на державному телебаченні рано вранці 24 лютого 2022 року, що він збирається розпочати «спеціальну військову операцію». Він заявив, що операція має на меті «захистити людей, які піддавалися знущанням і геноциду … протягом останніх восьми років», «домогтися демілітаризації та денацифікації України», а також «притягнути до суду тих, хто скоїв численні криваві злочини проти мирного населення, в тому числі проти громадян Російської Федерації».

За лічені хвилини після промови Путіна 24 лютого 2022 року російські збройні сили вторглися в Україну з кількох боків, застосувавши військовий маневр «котел» (різновид оперативного руху «кліщі»). Росія атакувала північ України (з білоруської та російської території), схід (з утримуваного проросійськими бойовиками Донецька), південь (з окупованого Росією Криму) та узбережжя від Маріуполя до Одеси (морським десантом з Азовського та Чорного морів), намагаючись розгромити Збройні Сили України. Харків, Сеньківка, Донбас, Київ та багато інших цивільних і військових центрів були уражені балістичними та крилатими ракетами у перший день війни. Того ж дня російські війська спробували захопити київські аеропорти «Антонов» (Гостомель), аеропорт імені Сікорського та «Бориспіль», намагаючись встановити повітряну перевагу та убезпечити шляхи постачання, вклинитися в центр Києва, обезголовити демократично обраний український уряд та встановити на його місці маріонетковий режим, керований Москвою. Президент України Володимир Зеленський відреагував на це негайним введенням воєнного стану (Указ Президента № 64/2022) та згуртуванням збройних сил країни для боротьби з агресором.

Путін, очевидно, розраховував захопити Київ і розпочати панування в Україні протягом 2 днів, що на той час здавалося цілком реалістичним з огляду на величезну оперативну і тактичну перевагу Росії. Центральне розвідувальне управління США прогнозувало, що для падіння Києва знадобиться не більше 4 днів. Росія більш ніж у 28 разів перевищує географічний розмір України. Населення Росії, яке становить 143 мільйони, значно перевищує 43 мільйони населення України, а чисельність її військовослужбовців, які перебувають на дійсній військовій службі, майже втричі перевищує українську. 15 травня 2018 року Путін особисто відкрив міст через Керченську протоку, найдовший в Європі міст довжиною 19 кілометрів, який з’єднує Краснодарський край Росії (важливу інфраструктурну базу для Чорноморського флоту ВМФ Росії) з окупованим Росією Кримом, що забезпечує пряму лінію військового постачання між Росією і Кримом, навіть якщо вона є вразливою до нападу.

Уряд США запропонував евакуювати Зеленського з України 26 лютого, але за повідомленням Посольства України у Великій Британії, Зеленський відповів: «Бій відбувається тут; мені потрібні боєприпаси, а не таксі». Замість того, щоб втекти з України, Зеленський згуртував українські війська для боротьби і терміново звернувся за міжнародною допомогою. Протягом перших тижнів війни все ще здавалося ймовірним, що російські війська захоплять більшу частину або всю берегову лінію України від Азовського моря до Криму і на захід до Одеси, що дозволить їм ізолювати решту України від моря і зрештою окупувати щонайменше дві третини української території, незважаючи на мужню і зухвалу позицію Зеленського. Однак крок за кроком українські війська повною мірою скористалися стратегічними, тактичними і логістичними помилками Путіна і провели серію добре виконаних контрнаступів за підтримки зброї, логістики і порад НАТО, США і ЄС, зруйнувавши плани Путіна щодо швидкої зміни режиму. До кінця листопада 2022 року українські війська відвоювали більшу частину своєї території, якою поступилися російським військам в лютому і березні, і набрали достатньої динаміки, щоб перетворити російську наступальну кампанію на поспішний і безладний відступ з багатьох пунктів на сході України, в тому числі зі стратегічно важливої регіональної столиці – Херсона. Було виявлено чотири місця, де, вочевидь, російські сили катували українців під час окупації Росією цієї території.

Війна Путіна завдає удару в саме серце демократії, прав людини та верховенства права в Україні та в самій Росії

У своїй доповіді від 18 жовтня 2022 року Незалежна міжнародна комісія Ради ООН з прав людини щодо розслідування подій в Україні відзначила вплив вибухових пристроїв у цивільних районах, невибіркові атаки, навмисне розміщення російських військ або техніки в житлових районах, російські збройні напади на цивільних осіб, які втікали, «страти без належного судового розгляду, катування, жорстоке поводження, сексуальне та гендерне насильство, незаконне ув’язнення та тримання під вартою в нелюдських умовах, примусові депортації», а також поранення осіб, які перебувають під захистом відповідно до Женевських конвенцій. 14 жовтня Праміла Паттен, Спеціальний представник Генерального секретаря ООН з питань сексуального насильства в умовах конфлікту, підкреслила, що «коли жінок утримують днями і ґвалтують, коли починають ґвалтувати маленьких хлопчиків і чоловіків, коли ви бачите низку каліцтв статевих органів, коли ви чуєте свідчення жінок про російських солдатів, забезпечених «Віагрою», – це, очевидно, військова стратегія» і «навмисна тактика дегуманізації жертв». Спеціальний представник послалася на понад сотню підтверджених випадків, перевірених ООН з початку війни, і зазначила, що вік жертв сексуального насильства коливається від 4 до 82 років. Немає жодних сумнівів, що мільйони людей в Україні будуть страждати від важкої, довготривалої травми різних поколінь, спричиненої смертю та руйнуванням. 22 листопада 2022 року Управління Верховного комісара ООН у справах біженців зазначило, що кількість біженців, зареєстрованих по всій Європі, досягла 7,9 мільйона українців і що, за оцінками, близько 6,9 мільйона українців були переміщені всередині України, що разом становить трохи більше третини від 43,8 мільйона українців, які страждають від вимушеного переміщення.

Одна справа – провести коротку військову операцію, щоб поставити крапку, вирішити прикордонну суперечку або здійснити так званий «хірургічний удар» по «терористах», і зовсім інша справа, коли агресор свідомо здійснює широкомасштабний, тривалий і систематичний напад на цивільне населення. 8 жовтня 2022 року Путін призначив генерала армії Сергія Суровікіна, сумнозвісного своєю жорстокістю в Афганістані, Чечні та Сирії, командувачем усіх російських військ в Україні. Під командуванням Суровікіна російські війська запустили сотні ракет, які вивели з ладу 60% української цивільної енергетики та електромережі, коли наприкінці листопада погода в Україні стала холоднішою. Російські війська та найманці, схоже, навмисно, наполегливо та систематично чинили найжорстокіші звірства проти українського цивільного населення, очевидно, без жодного страху переслідування з боку російського військового керівництва, що переконливо свідчить про те, що воєнні злочини були спровоковані або, принаймні толерувалися чи ігнорувалися з боку російського ланцюжка командування.

Кампанія Росії зі знищення України та тероризування її населення є нічим іншим, як найбільш кричущим і прямим нападом на міжнародне верховенство права та основоположні права і свободи людини для всього українського народу. Агресія є найсерйознішим порушенням Статуту Організації Об’єднаних Націй, що зводить нанівець головну мету ООН – підтримання міжнародного миру та безпеки. Злочин агресії також порушує Римський статут Міжнародного кримінального суду, який, безвідносно до питань юрисдикції, передбачає кримінальне переслідування будь-кого, незалежно від офіційного рангу чи повноважень, навіть глави держави, хто може нести відповідальність за вчинення або віддання наказу про вчинення агресії, або, у цьому випадку, воєнних злочинів, злочинів проти людяності або геноциду. Ці злочини чітко визначені не лише у Римському статуті, але й у загальному міжнародному праві, а їхня заборона є частиною jus cogens (імперативної норми), що безапеляційно зобов’язує всіх без винятку членів міжнародного співтовариства поставити питання про кримінальну відповідальність Путіна та його оточення. Усе це робить ще більш необхідною повну і всебічну співпрацю України з Прокурором Міжнародного кримінального суду у розслідуванні всіх злочинів, передбачених Римським статутом, незалежно від того, хто і проти кого їх міг вчинити. У своєму виступі на Генеральній Асамблеї ООН 25 вересня 2022 року міністр закордонних справ Чеської Республіки Ян Ліпавський закликав притягнути Путіна до відповідальності Міжнародним кримінальним судом або, за необхідності, спеціальним міжнародним трибуналом за злочин агресії та воєнні злочини. Повторення Липавським цієї пропозиції 6 листопада, схоже, зачепило за живе в Росії, судячи з різкої реакції речниці МЗС РФ Марії Захарової у Telegram: «Почніть з себе. Ірак із залишками Лівії стануть визнанням активного покаяння Заходу. Сербія, до речі, теж. Недоторканні, коли ви плануєте вершити правосуддя над собою?», – у кволій спробі «якщодоїзму1)».

Непродумана «спеціальна військова операція» Путіна атакує не лише верховенство права в Україні, але й верховенство права по всій Російській Федерації. По-перше, Росія суворо обмежила та придушила свободу зібрань, свободу сл